Українське студентство завжди було рушійною силою змін в нашій країні. Але останніми роками його активність дещо зменшилася. Хтось звинувачує дистанційне навчання, хтось причиною бачить доступність закордонної освіти та поступову еміграцію молоді. В ситуації спробували розібратися на засіданні ПРОпозиціонери Клубу, яке було присвячено Дню пам’яті Героїв Крут.
Про події, які відбулися понад 100 років тому, учасникам зустрічі розповів Олександр Кучерук, завідувач відділом Національного музею історії України:
«Тільки почала формуватися Українська Центральна Рада, студентство, яке про це довідалось, туди прийшло і підштовхнуло старих та неповоротких політиків до активних дій. Коли почався наступ російських військ, тоді в студентському середовищі піднялася хвиля – мовляв, ми не можемо стояти осторонь, ми повинні бути там, захищати Україну».
Студенти, які боронили державу на станції Крути, ціною власного життя зупинили на кілька днів наступ більшовицької армії на українську столицю. Їхні тіла загарбники навіть не дозволяли поховати.
«Пройшов час, коли Київ був звільнений від більшовиків, зі станції Крути їхні тіла були перевезенні до столиці. І основна частина була похована на Аскольдовій могилі. Нажаль, в тридцятих роках більшовики знищили могили, як пам’ять про предків, як нашу національну ідею», – нагадав пан Кучерук. Говорячи вже про сучасність, він підкреслив той факт, що власне студентство в обох українських революціях було таким активним і досить важливим чинником.
Втім сьогоднішні студенти не такі охочі брати на себе відповідальність за свою державу.
«Якщо проаналізувати стан речей, то вони дуже активні. Але якщо порівняти з тією активністю, яка була навіть 10 років тому, то, звичайно, сьогодні дуже багато пасиву», – дорікнув Карен Агаджанян, представник Молодіжної ради Дніпра. На його думку, як мінімум, два фактори сприяли розвитку такого сценарію. По-перше, карантин та дистанційне навчання. По-друге, зайнятість на роботі, адже сьогодні чимало студентів змушені поєднувати навчання та працю.
Виправити ситуацію міг би змінений підхід до питань патріотичного виховання. Таку думку під час дискусії висловила Катерина Колтунова, депутатка Кропивницької міськради від партії “Пропозиція”.
«Основою для того, щоб захищати свої кордони, свій суверенітет, свою державність і свої умови життя має бути патріотичне виховання молоді. І не таке, що «ось давайте, сідайте, зараз будемо патріотично виховуватися». Все має бути органічно, інтегровано в розваги, комунікаційні заходи, події, фестивалі. Щоб люди не відчували того, що їм це «насаджується». Щоб у них не виникало питань: нащо бути волонтером, нащо йти на війну, нащо ви працюєте депутатом міських рад, якщо не отримуєте зарплату?…», – порадила пані Колтунова.
Про зміни в державній молодіжній політиці говорив і Артем Ніколенко, один із лідерів Київської Студреспубліки, член Ради УМФ.
«Ми пропонуємо наше бачення альтернативної інноваційної моделі молодіжної політики. Вона має ґрунтуватися на дуже дієвих швидких системах зворотного зв’язку з населенням; на реальному, а не імітативному діалозі із активною молоддю, на розкритті інноваційного потенціалу, впровадженні проривних і найфантастичніших проєктів; глибокому моніторингу всіх виділених державою коштів. Дійсно, для цього не треба загравати з молоддю, треба говорити правду. Молодь має усвідомлювати відповідальність не лише за себе, а за все суспільство», – підкреслив експерт.
Представники інших молодіжних організацій, залучених до обговорення теми, чимало казали про еміграцію представників нового покоління.
«Ще одна з великих проблем – це те, що молодь виїжджає за кордон. Звичайно, якщо повертається, то це дуже добре, але ми втрачаємо робочу силу. Спілкуючись з керівництвом громад, з бізнесменами, які представляють громади, чимало від них чую, що в нас є багато вакансій для молоді, є хороша заробітна плата, вона не менша, ніж та, яку молодь заробить, збираючи полуницю в Польщі. Але чомусь все ж таки молодь обирає ту ж таки Польщу. Але як на мене, вже добре і те, що молодь хоче працювати, молодь прагне бути самодостатньою, вона просто шукає умови. Ми не можемо закрити кордони», – констатував Максим Черкашен, керівник громадської організації «Освітньо-аналітичний центр розвитку громад», співзасновник міжнародного музичного фестивалю Файне місто.
Трохи в іншому ключі ці роздуми продовжив Юрій Шеляженко, виконавчий секретар Українського Руху Пацифістів.
«Треба, щоб сучасні знання про можливість миру, про реальність перспективи світу без армії та кордонів поширювалися і розвивалися. Щоб, наприклад, люди знали концепцію Джина Шарпа про невійськову цивільну громадянську оборону. І важлива роль молоді в поширенні знань, у розвитку культури миру, відповідно до резолюції генеральної асамблеї ООН, декларації програми дій стосовно культури миру. Там, до речі, сфері освіти і ролі держави присвячується особлива увага. Молодь повинна мати ту освіченість і ту енергію, щоб не тільки рятувати свою шкіру, тікаючи від війни, а й виявити сміливість залишитися в своїй країні», – наголосив пан Шеляженко.
Більш конструктивною та оптимістичнішою виявилася позиція депутата Дніпропетровської обласної ради від партії “Пропозиція” Павла Хазана. Свого часу, захищаючи незалежність України, він мав змогу спілкуватися з активною та вмотивованою молоддю.
«У мене в підрозділі на війні наймолодшому бійцю було 18 років. І в інших підрозділах, з якими ми працювали, було доволі багато молодих, зовсім молодих людей. Вони самі прийняли рішення йти воювати. За призовом не відправляють в зону бойових дій. І це теж свідчення того, що є молоді люди, які готові захищати Батьківщину. Це і дівчата, і хлопці, це люди, які боронять зараз наші кордони. Звичайно, це є прикладом того, що молодь прагне захистити Україну, і це дійсно перспектива нашої держави», – резюмував Павло Хазан.
