Кіра Сергіївна – жінка, яка не побоялася кинути виклик системі та пробила собі шлях до війська. Колишня викладачка культурології, соціології та географії у медичному коледжі, кураторка майбутніх медиків, вона вирішила не залишатися осторонь і стала частиною медслужби 108-ї окремої бригади ТрО, пише «Наше місто» з посиланням на прес-службу бригади.
Коли Кіра потрапила до підрозділу, їй навіть не дали позивного – всі просто називають її по-батькові: Сергіївна. Серед її побратимів виявилося багато колишніх студентів, які зустріли її зі словами: «Сергіївна! Тепер ти у нас!»
Потрапити до армії для неї виявилося справжнім квестом.
«Попри те, що у жовтні 2022 року вийшов закон, що жінок можна мобілізовувати за їхнім бажанням, інертність залишалась. У ТЦК мене зустріли зі здивуванням: “Ви ж жінка…”. Я розповіла, що в мене двійко дітей, однак хочу захищати Батьківщину. Мені відповіли, що жінки в армії… не потрібні», – згадує пані Кіра.
Попри це, вона наполягла, щоб її взяли на військовий облік
«Переконала, щоб мене поставили на військовий облік. Потім зі мною спілкувалося багато офіцерів з різних частин. Я переконувала, що можу бути діловодом, адже чітко знаю, що таке документ. Відповідь була одною: “Ну-так, але ж Ви – жінка…”. Зрештою, у березні взяли в одну з мехбригад зв’язківцем, адже у коледжі я відповідала за зв’язок під час евакуації. Послужила один місяць, але ж знову ж таки (встала на ті ж граблі) – жінка, а тому вивели за штат і відправили додому. Улітку я розпочала другу спробу прорватися в армію. Цього разу мені запропонували тероборону і відправили на навчання. А в навчальному центрі знову задали питання: “Навіщо ти будеш стрільцем? Ти ж жінка… Давай залишишся у нас, підтянеш нам методичну базу…”. Зрештою, забрали у “персонал”. Консультувала курсантів, допомагала. Однак робота у тилу, з документами – це не зовсім те, що я хотіла…», – поділилася захисниця.
Зрештою, у березні 2023 року Кіра стала зв’язківцем у механізованій бригаді. Проте через місяць її знову «вивели за штат». Тоді вона зробила другу спробу – цього разу у тероборону. Вона сама вибила собі переведення, отримавши 10 відношень, і після 11 місяців наполегливих спроб таки перевелася до 108-ї бригади ТрО.
Служба та антистрес-коти
Зараз Кіра Сергіївна займається документообігом по поранених, співпрацює з бойовими медиками, щоб з’ясувати обставини травмування бійців. Це не просто робота – від неї залежить, чи отримають військові виплати, а інколи й подальша реабілітація.
За посадою вона – санітар-дезінфектор стабілізаційного пункту. Її завдання – приводити відділення до ладу після прийому поранених.
А ще в підрозділі є коти – справжні «антистрес-терапевти». Один із них допоміг хлопчику, який отримав поранення під час обстрілу прифронтового села.
«Якось потрапив до нашого стабіку хлопчик з пошкрябинкою на руці (військові медики обслуговують й мешканців прифронтових сіл), однак він так всього боявся, що його аж тіпало. Привезли дитину разом з важкопораненими, і він бачив, як з ними працювали. Запитую: «Як ти?». Відповідає: “Все нормально”. Однак не може бути після скиду добре. Пропоную: “Давай я тебе подивлюсь”. Виявили невеличке поранення. Треба зробити укол, а він руку ховає, відсторонюється. І тут прийшов кіт і заліз до нього. Хлопчик його вже гладить – медиків не боїться. Почистили його подряпину, промили та забинтували!», – ділиться Кіра Сергіївна.
Мрія після війни
Кіра мріє лише про одне – аби війна закінчилася. Але повернення до цивільного життя для неї – болюча тема.
«На початку війни було так страшно… – пояснює Сергіївна. – Був один студент на сестринській справі. 18 років. Він навіть не скінчив навчання. У лютому він сказав, що в принципі медицину знає. Пішов на бойового медика. А в квітні ми вже його поховали. Влітку похоронили ще одного хлопця, якому виповнилося 21 рік. Він мав стати стоматологом. Було дуже гірко, адже своїх студентів я завжди любила. Казала на них не студенти, а «мої діти»… Переконувала, що сваритися на них не можна, адже це діти – завжди можна домовитися. Згадую, як той хлопець біг по коридору і радісно вигукував: «Кіро Сергіївно, я здав протезування на відмінно!». Не можу стримати сліз. Він був дитиною, і його нестало… Тоді я подумала, чому діти, яких я виховувала, на фронті, а я сиджу вдома. Почувалася у цивільному житті, немов не в своїй тарілці», – ділиться захисниця.
За півтора роки війни вона втратила багатьох своїх студентів, яких називала «мої діти». Після перемоги Кіра планує повернутися до викладання, до своїх «дітей»-студентів. А ще – нарешті забрати додому свого великого пса, стабтер’єра, якого довелося віддати на час війни.