Котяче “мурчання” є одним із найвідоміших звуків у світі. Але чи завжди ми правильно називаємо те, що чуємо? Яке слово точніше описує звуки, які видає кіт, коли просить їжі або ласки? Кореспондент «Наше місто» розповість, що означають ці слова і в яких випадах вони вживаються, посилаючись на матеріал nv.ua.
У сучасній українській мові звуки, які видають коти, традиційно передаються словом “няв”, а відповідна дія називається “нявкати”. Цей звук є звуконаслідуванням, яке найточніше відображає характерний котячий крик у контексті української мовної системи. Вибір саме цього слова обумовлений тим, що воно відповідає загальноприйнятим фонетичним нормам української мови і найповніше передає те, як більшість носіїв мови сприймають звучання котячого нявкання.
Слово “м’явкати” не є виключно українським. Воно з’явилося в нашій мові під впливом інших мов, таких як російська та англійська, де для опису звуків, які видають кішки, використовують схожі слова. Хоча цей варіант широко використовується в повсякденному спілкуванні, він не вважається класичним українським.
Згідно з офіційними джерелами, зокрема тлумачними словниками української мови, правильним варіантом є “нявкати”. Наприклад, у Словнику української мови чітко вказано саме цей варіант, підкреслюючи його автентичність для української мови. Отже, для дотримання норм літературної мови рекомендується використовувати дієслово “нявкати”.
Крім нявкати в українській мові існує ще кілька способів передати котячі звуки: муркотіти, гарчати, шипіти. Усі ці варіанти описують різні форми котячої комунікації, що також відображає різноманітність їхнього емоційного стану.
За матеріалами Наше Місто.