Район проспектів Івана Мазепи та Сергія Нігояна у Дніпрі є унікальним прикладом збереженої робітничої архітектури, що формується з 1896 року і дотепер зберігає пам’ятки стилів від дореволюційного модерну до конструктивізму та сталінської епохи.
Історія району
Цей район міста спочатку розвивався як житловий масив для працівників Брянського, а потім заводу Петровського. Тут з’явилися селища, гуртожитки, палаци культури, школи та громадські будівлі, що створювали новий соціальний простір для робітничого класу.
Визначні споруди
- Ліцей №36 на проспекті Нігояна — будівля 1896 року в стилі цегляного модерну з романськими елементами;
- Будинок аптеки Лева Прицкера (1916 рік) — італійський палаццо серед робітничої забудови;
- Колишній Народний університет ім. Караваєва — оснащений електрикою, водопроводом та водяним опаленням;
- Житловий будинок на розі вулиць Чечелівської та Кошиця у стилі конструктивізму, спроектований Дмитром Скоробогатовим;
- “Будинок прокатника” (1937 рік) — гуртожиток зі сталінською архітектурою, оснащений їдальнею, бібліотекою та солярієм;
- Великий житловий будинок на вулиці Генерала Безручка в стилі італійського палацу;
- Кінотеатр “Металург” (1958 рік), який пізніше став храмом.
Архітектурний слід історії
У 1920-х роках активна забудова району включала появу селища Фрунзе з будинками в українському національному стилі. Використання шлакобетону, матеріалу з металургійних відходів, теж стало особливістю місцевої забудови. Цей район і досі згадується у підручниках як приклад раннього радянського житлового будівництва з українським колоритом.
Попри певний занепад частини будівель, район Мазепи та Нігояна залишається живим музеєм архітектури ХХ століття, який свідчить про трансформації Дніпра від індустріального центру Катеринослава до великого радянського міста.
