25-річний Олександр Рибка з Дніпра у 2020 році став морським піхотинцем 36-ї бригади ЗСУ. Замість інженерії він опинився на фронті, захищаючи Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.
Боротьба на передовій
У грудні 2021-го його підрозділ був перекинутий на Маріупольський напрямок. Перший тиждень війни Олександр і його товариші боролися без сну та належного харчування — інколи по чотири доби поспіль. Їжа складалася з бульйону з кількох картоплин і тушонки, а пили солодку каву. Завданням було тримати оборону доти, поки в місті залишалися цивільні.
Полон і умови утримання
9 квітня морпіх отримав поранення, а вже 10-11 квітня разом із групою пішов на прорив до Запоріжжя. Проте їх захопив спецназ ворога. Спочатку вороги планували ліквідувати військових, прийнявши їх за бійців «Азова», але пізніше взяли у полон.
Полон тривав понад три роки. Спочатку їх утримували в Оленівці, де на 56 осіб було лише шість місць у камері. Умови були надзвичайно тяжкі — обмаль води, неможливість митися місяцями, їжа мінімальна: дві скибки хліба, чай і каша на воді. Відповідно до свідчень Олександра, моральний тиск і психологічні знущання стали основним способом зламати полонених.
Повернення і реабілітація
Обмін відбувся навесні 2025 року. Перші місяці після повернення додому виявилися складними через посттравматичний стресовий розлад. Олександр зараз проходить реабілітацію і допомагає іншим колишнім полоненим адаптуватися до життя після ув’язнення.
Спільна історія геноциду
Історія Олександра резонує з трагічними сторінками української історії, зокрема з Голодомором 1932-1933 років. Ще тоді радянська влада використовувала голод як інструмент придушення народу. Сьогодні це повторюється у формі морального і фізичного виснаження українських військовополонених. Ця історія — частина ширшого опору та пам’яті про ті події.
Матеріал створено за підтримки комунального закладу «Музей спротиву Голодомору».
