Надпотужний реабілітаційний хаб в Україні. Дніпро попри усі виклики продовжує комплексно допомагати військовим. Від лікування до реабілітації – усе це місто надає воїнам безкоштовно, аби кожного повернути до нормального життя.
Зараз у реабілітаційному центрі Дніпра курс терапії проходить 46-річний Руслан. Чоловік – дніпрянин, але 20 років тому вирішив переїхати у сільську місцевість Криворізького району. Хоча раніше не уявляв життя поза містом. Працював слюсарем-газівником і обожнював свою справу. Ані лютий холод, ані дощ жодного разу не зупинили його виїхати до людей та відремонтувати їм котел.
«Був випадок, коли бабуся із сусіднього села (а відстань 12 км) увечері подзвонила та сказала, що «полетів» котел. А на дворі – мінусова температура. Я розумів, що бабуся замерзне до ранку. Тож сів на скутер і по снігу, який був по коліна, поїхав та відремонтував», — розповідає Руслан.
У 2015 році чоловік мобілізувався та потрапив до танкової бригади піхотинцем. Жартома називав себе «панциром-гренадером». Чотирнадцять місяців прослужив на Луганщині, тричі пройшов перепідготовку. Його навчали військового мистецтва НАТівці та афганці. Чоловік вміє чудово стріляти з усіх видів зброї.
У 2022 році отримав повістку та пішов служити до оперативного резерву. Далі – потрапив у нову танкову бригаду. 14 березня того ж року отримав серйозне поранення і навіть з ним прийняв бій та «поклав» два відділення піхоти ворога.
«Це поранення досі нагадує про себе. Під час бойового завдання по нам били з підцівкового гранатомета. Від снаряду відлетів шматок і потрапив мені у стопу. Отримав багатоуламковий перелам плеснової кістки пальця. Досі лишився там уламок. За цей час уже кілька разів ламав кістку цієї ноги, бо вона дуже чутливо реагує, наприклад, на каміння. Був на реабілітації в іншому місті, але тут подобається більше. Я тут не так давно, але вже відчуваю, що трохи стало краще. Не так болить», — ділиться Руслан.
Програму реабілітації Руслану підготувала фізична терапевтиня Тетяна. Вона каже – випадок важкий, адже тут потрібна особлива програма.
«Мені травматологи заборонили давати якесь навантаження на саму стопу, тобто можна лише з гомілкостопом працювати, бо в нього стабільно раз на три місяці ламається кісточка. І він взагалі їхав на оперування, але так сталося, що потрапив на реабілітацію. Тож робимо все навантаження на збільшення сили нижніх кінцівок. Руслан ще жаліється на біль у попереку та в шийному відділі. Тож для зменшення болю зараз працюємо і для збільшення амплітуди руху суглобу. З покращень — у нього вже трошки збільшилась амплітуда, але ще треба над цим працювати. Головне, що він мотивований, тож так легше працювати над покращенням», — розповіла фізична терапевтиня реабілітаційного центру Дніпра Тетяна.
За службу Руслан одержав нагороди: орден «За мужність» та медаль «За взірцевість у військовій службі». Зараз мріє «відремонтувати» ногу і повернутись до улюбленої справи, аби допомагати людям.