В крупнейшем ВУЗе Днепра назревает нешуточный скандал. Из второго корпуса университета отселяют студентов и преподавателей из-за плачевного состояния помещения, которое требует основательного ремонта и непригодно для проведения занятий.
Как обстоят дела и что предлагают взамен рассказала доцент кафедры социальной психологии и психологии управления ДНУ, кандидат психологических наук Дина Носенко. На своей странице в фейсбук она опубликовала открытое письмо – настоящий крик души. Приводим текст в оригинале.
“Не можу далі мовчати, адже ситуація, що склалася з нашим Дніпровським національним університетом ім. Олеся Гончара є не просто критичною, а навіть ганебною!
Сьогодні нам (викладачам факультету психології, географії, економіки та центру підвищення кваліфікації) повідомили про переїзд з 1 листопада у зв’язку з тим, що університет не має коштів на утримання трьох корпусів (нічим сплачувати за опалення). Рік тому ми вже переїжджали через аварійниій стан другого корпусу, вимушені були ділити аудиторії та години викладання з іншими факультетами.
Цього року ситуація геть погіршилися, адже переїжджає номінально лише кабінет кафедри,а викладати ми маємо на «базах практики» (технікуми та інші заклади підпорядковані університету), які теж є «перенаселеними» власними студентами. До травня ми будемо викладати у другу зміну, по суботах, користуватися кабінетом кафедри можемо лише з 14:00 до 18:00 годин, тобто всі речі – студентські роботи, книги, навіть комп’ютер та принтер – ми маємо приносити і забирати кожного дня.
Я, наприклад, за власні кошти придбала мультимедійний проектор та екран, який важить 15 кг і займає багато місця, я ношу його з аудиторії в аудториію (тепер маю носити через все місто?).
У мене багато студентів, які пишуть дипломні і курсові роботи, я навіть не уявляю як проводити консультації з ними, адже кафедра знаходиться на правому, а база практики на лівому березі (зустрінемось десь посеред річки Дніпро) Я навіть розмірковувала запрошувати студентів додому, але в мене їх 8 академічних груп і я вважаю, що інші мешканці моєї квартири не дуже схвалять цю ідею.
Також нам повідомили, що січень та лютий – відпустка за власний рахунок.
Працювати в університеті завжди було моєю мрією. Незважаючи на низьку заробітну плату викладачів (соромно про це писати), на багато організаційних питань, від яких можна втратити розум, я завжди поважала та пишалася тим, що працюю в національному університеті.
Але тепер мене не полишає відчуття, що це вже перейшло усі межі. Я, як викладач, заслуговую на нормальні умови праці та поважне ставлення до мене та моїх зусиль. Я не буду мовчати про ганебний стан речей, у якому опинився факультет, коли ми, як безхатьки, маємо шукати собі місце для викладання. Я не вважаю, що це ставлення справедливе до студентів, які підписуючи контракт з університетом, розраховують на гідний рівень освіти.
Усі разом ми маємо змінити цей стан речей, який склався сьогодні з одним з наших університетів, адже інвестиції які ми робимо у вигляді знань у молоде покоління є безцінними.
Прошу Вашої допомоги або поради до кого можливо звернутися з цього приводу, адже навчання в нашому університеті завжди було престижним, але зараз це виглядає як невдала комедія.
Дякую, доцент кафедри соціальної психології та психології управління, кандидат психологічних наук Носенко Д.В.”
