С кем останется ребенок после развода (комментарий юриста)

Опубликовано admin - пт, 28/07/2017 - 10:55

В нашій країні, нажаль, досить поширеною є ситуація, коли батьки розлучаються, починають жити окремо і при цьому з різних життєвих причин не можуть дійти згоди стосовно питання, з ким саме будуть проживати їхні діти: з батьком чи з матір’ю.

Одразу хочемо зазначити, що відповідно до частини 3 статті 160 Сімейного кодексу (СК) України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Тобто, якщо дитині виповнилося 14 років і її батьки, які проживають окремо, не можуть досягти між собою згоди щодо місця проживання такої дитини, сама дитина може обрати того з батьків, з ким вона має бажання мешкати.

А як бути з дітьми, яким не виповнилося 14 років?

Відповідно до частини 1 статті 31 Цивільного кодексу (ЦК) України, малолітньою є особа, яка не досягла 14 років.

Якщо між батьками, які проживають окремо, не досягнуто згоди щодо визначення місця проживання саме малолітньої дитини, то відповідно до частини 1 статті 161 СК України, такий спір між ними може вирішуватись органом опіки і піклування або судом.

Під час вирішення таких спорів до уваги беруться ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я. Варто зазначити, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Більш детально зупинимось саме на судовому розгляді таких спорів.

Якщо в ситуації, коли один з батьків не має самостійного доходу, ігнорує свої батьківські обов’язки або зловживає спиртними напоями все зрозуміло – суд не ухвалить на користь такої особи рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини з нею, то неоднозначною є не менш поширена ситуація, коли кожен з батьків малолітньої дитини має самостійний дохід, турботливо ставиться до дитини, сумлінно виконує свої батьківські обов’язки, а сама дитина однаково ставиться до кожного з них.

Чим же в такому випадку буде керуватися суд?

Відповідь на дане питання дає вже судова практика. Так, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у своїй постанові від 14.12.2016р., як суд найвищої (кінцевої) інстанції зазначила з такого приводу наступне:

«У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що мати дітей має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей. При цьому суди в цій справі не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з матір'ю та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дітей зі своєю матір'ю.»  

Системний аналіз судової практики у аналогічних спорах, за умови коли кожен з батьків має самостійний дохід, власне місце проживання і т.п., зводиться до того, що суди ухвалюють рішення на користь саме матерів, при цьому керуються принципом 6 Декларації прав дитини прийнятої резолюцією 1386 (ХІV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року.

Тобто, в спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, які розглядаються в судах між батьками, обидва з яких в цілому мають позитивні соціальні характеристики, у матері такої дитини на сьогодні є одразу дещо виграшна позиція у порівнянні з батьком. Дану практику можна вважати навіть дещо дискримінаційною, однак у подібних спорах за найвищий пріоритет беруться інтереси дитини.

А яким чином може буде вирішено спір, коли обидва з батьків не мають самостійного доходу та/або зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя?

Відповідь на таке запитання знаходиться все в тій же статті 161 СК України. Так, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнали, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу бабусі, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо ж дитина не може бути передана і жодній із таких осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Сергій Шинкаренко

провідний юрисконсульт

юридичної компанії «ДНІПРОЮРКОМ», 067-578-28-24